У Миколаєві тренувався у іспанця Мартінеса, працював у футбольному клубі під керівництвом Кучеревського та Балану

Миколаївському спортивному тележурналісту Володимиру Стоянову – 70!

Інтерес до спорту Володимиру Стоянову прищепив батько, який працював на Південному турбінному заводі (нині – "Зоря"-"Машпроект"). Ілля Кирилович у юності займався боротьбою, а потім перетворився на затятого вболівальника, який регулярно відвідував змагання.

У чотири роки Володимир вперше потрапив на футбольний матч, у якому зустрічалися команди 70-го та сотого цехів, які змагалися між собою не лише на виробництві, а й на спортивних змаганнях.

Особливо запам'ятався футболіст, якого, як йому почулося, називали Мартином. Це був Мартінес, який опинився в СРСР після громадянської війни в Іспанії. Виділявся і Леонід Хілков, у майбутньому гравець «Суднобудівника». А через рік він уперше опинився на стадіоні «Авангард», розташованому на вулицях Чигрина та Садова. Грали миколаївська команда, яка на той час мала аналогічну назву, і «Спартак» зі Станіслава. Враження залишилися незабутні – сама гра команд, 12 тисяч уболівальників, які розмістилися не лише на трибунах, а й на деревах та дахах найближчих будівель. Можливо, саме тоді на все життя Володимир і захворів на футбол.

Перший тренер Стоянова – Мартінес, який пізніше повернувся до Іспанії. У вільний час він тренував хлопців у секції, створеної при ЮТЗ. Тоді ж почали проводити всесоюзні змагання на призи «Шкіряного м'яча» та Володимир у складі команди жек-11, якою керувала Варвара Зуєва, став чемпіоном Миколаєва.

У 1965 році тренери Іван Колбанов та Іван Лічко набирали юних футболістів до групи підготовки «Суднобудівника». Охочих прийшло багато, але відібрали всього шістьох, у тому числі Володимира, а також майбутніх «зірок» «Суднобудівника» Олександра Патрашка, який забив у матчі претендентів три та Олександра Горбика – два м'ячі. Пізніше цей колектив прийняв Валентин Веретенников, який завершив ігрову кар'єру. Саме з ним він дійшов до півфіналу чемпіонату колишнього Союзу, де помірявся силами з ЦСКА, «Кубанню», бакинським «Нефтчі», єреванською ФШМ та батумським «Динамо». Потім був дубль «Суднобудівника», який тренували Володимир Іщенко та Анатолій Норов. Володимир із задоволенням згадує той час, як брав участь у тренуваннях та іграх разом зі своїми кумирами Олександром Кімаловим, Олександром Авер'яновим та Євгеном Дерев'ягою.

Після реформи у футбольному господарстві, коли ліквідували клас «Б», а дублюючі склади залишили лише у вищій та першій лігах, Стоянов працевлаштувався слюсарем на ПТЗ. Паралельно навчався на радіотелеграфіста у школі ДТСААФ, завершивши яку проходив військову службу на Далекому Сході.

Повернувшись додому, знову почав працювати у складальному цеху ПТЗ. Паралельно закінчив вечірнє відділення факультету турбінобудування Миколаївського кораблебудівного інституту, опанував професію інженера-механіка. У його трудовій біографії значиться ПТУ-11, де 14 років працював викладачем. Тут же тренував і футбольну команду, яка досягла помітних успіхів у змаганнях, що проводяться в системі професійно-технічної освіти.

З 1974 року паралельно працював звукооператором на Миколаївській студії телебачення. Тоді ж вперше провів репортаж із матчу між «Суднобудівником» та «Кривбасом». Коментатор гри у першому таймі, мабуть незадоволений суддівством, у прямому ефірі застосував нецензурну лексику і у перерві був усунений. Володимир чудово розбирався у футболі та знав в обличчя місцевих футболістів, тому йому й довірили коментувати другий тайм. Дебют пройшов на «відмінно».

1989 року Стоянов став працювати редактором спортивних програм новоствореного телеканалу «Тоніс». На початку 2000-х з його ініціативи було створено команду «ТВ-Преса», яка вперше виступила на турнірі пам'яті журналіста Олександра Приходька. Дебютний матч судив відомий миколаївський арбітр Олександр Комаренко, з яким Володимир грав у групі підготовки та дублі «Суднобудівника». Надалі журналісти провели понад сто ігор, зокрема з колегами з Києва, Одеси та Херсона.

Понад 20 років Володимир Ілліч пропрацював спочатку оператором, згодом керівником комплексної наукової групи та ТБ-групи МФК «Миколаїв». До його обов'язків входив аналіз техніко-технічних дій команди, кожного футболіста окремо. Працював під керівництвом багатьох тренерів, серед яких виділяє Євгена Кучеревського, Івана Балана, Валерія Журавка та Михайла Калиту.

Стоянов – великий прихильник хокею із шайбою. Свого часу цей вид спорту був дуже популярним у нашому місті та взимку, коли Південний Буг та Інгул покривав товстий шар льоду, де проходили справжні хокейні баталії. Спочатку спостерігав за ними, а потім і брав участь. Працюючи у ПТУ-11, створив тут спеціальний майданчик. Якщо спочатку на асфальт наливали воду, після замерзання якої каталися на ковзанах, то згодом звели борти, провели електрику та почали проводити хокейні матчі. Та й просто покататися на ковзанах, охочих було чимало.

Стоянов – один із ініціаторів будівництва у нашому місті закритої ковзанки «Гольфстрім», яка проіснувала понад десять років і дуже швидко стала популярною у містян. Тут же відбувалися ігри чемпіонату Південного регіону та інших турнірів.

За життя Володимир Ілліч – відкрита людина, з якою легко спілкуватися. Разом із дружиною Неллі Василівною вони виростили доньку Ірину, яка подарувала їм онука та онуку.

«Миколаївські новини» та Миколаївська обласна асоціація спортивних журналістів приєднуються до численних привітань на адресу ювіляра, бажають мирного неба над головою, міцного здоров'я та достатку!