У Миколаївській 299-й авіабригаді розповіли, як загинув льотчик Владислав Риков

У свої 28 він зустрів велику війну. Його намагалися вбити майже кожен день! Харківщина, Київщина, Донеччина, Луганщина, ворожі винищувачі та ППО! Чоловіка рятували професіоналізм, стресостійкість та жагу до перемоги! Рашисти переконані, що "авіації в Україні вже не існує!" Але глибоко помилялися. Влад впевнено випалював оккупантів та їхню техніку!

Читайте нас у Telegram: тільки важливі новини

Повний кавалер орденів "Богдана Хмельницького" та "За мужність" – один із найкращих українських льотчиків-штурмовиків тридцятирічний Владислав Риков, здійснить останній 385... Його вбила російська ракета.

Командир Владислава підполковник Ростислав Лазаренко згадує, що 7 лютого був звичайний бойовий день. Типове завдання – вогневе ураження противника. Розбір мети, обговорення, підготовка... Все як завжди... Влад потис руку. Виліт ... Жити йому залишалося 17 хвилин ...

«Насправді, ти ніколи цього не відчуваєш... Війна чомусь забирає найцінніше саме в той момент, коли ти максимально спокійний, коли думаєш, що ситуація більш-менш і це звичайний політ... Я стежив за парою наших штурмовиків на пункт управління, бачив винищувач противника. Ракета Р-37, яку окупанти вже давно не використали, не залишила шансів. Долі секунди... Ведений бачив, як у літак ведучого прилетіла ракета. Я бачив. Влад нічого не встиг сказати в ефірі. До останнього сподівався, що Влад якимось дивом, незважаючи на низьку висоту, зумів катапультуватися, що він живий, зараз ми його заберемо, а потім довго разом обговорюватимемо...», – розповів Ростислав Лазаренко.


Коли Владу було шість років, бандити вбили всю його родину. Дитина була поранена, але залишилася живою. Згодом у нього з'явиться справжній ангел-охоронець, якого він називатиме рідним батьком. Опіку над ним оформив Юрій Покусай.

«Син постійно проводив зі мною час на аеродромах, школярем я покатав його легкомоторним літаком. Він так горів небом! Потім для таких як Владик був створений авіаційний навчальний кадетський центр. Центр досі функціонує, багато нинішніх героїв є його вихованцями. Отже, коли настав час обирати ВНЗ, навіть питання не стояло – лише ХНУПС. Моє життя тісно пов'язане з авіацією, тому ми годинами могли обговорювати різні професійні моменти. А з початку широкомасштабного вторгнення ще й працювали поряд, син – на бойовому штурмовику, я – з цивільним повітряним патрулем. Траплялося, що й пуски по нас здійснювали майже одночасно... "Па, ти там усі ракети зібрав?" – жартома питав син, а я тільки радів, який він діловий виріс. Чомусь завжди самовпевнено вважав, що з ним усе буде гаразд... Я дуже рано став батьком і, на жаль, дуже рано втратив сина...», – розповів Юрій Покусай.

Владислав мав цікавий позивний – "Magic", його дали за віртуозний стиль пілотування. Але всі, хто знав його особисто, кажуть, що він насправді був чарівником і на землі.

«Я бачив у ньому майбутнього командира, на випадок, якщо я загину, – розповідає Ростислав Лазаренко. – Він прикривав мене – і не тільки в небі, завжди був поруч, усі проблеми ми вирішували разом, спілкувалися десятки разів на день... Я й надалі з ним спілкуватимуся. Тільки тепер це будуть монологи. Перший бойовий виліт після втрати когось із побратимів я часто робив саме разом із Владом. Так би мовити «політ честі»... На цей раз його доведеться робити самостійно, як і багато речей у житті... Вже без Влада ми пересядемо на F-16. Він був одним із найкращих учнів на курсах англійської мови та мріяв про сучасні літаки, які зможуть краще захистити Україну та перемогти ворога».

У Влада залишилася дружина та маленька дочка Миру. Командир обіцяє – завжди їх підтримуватиме!

– Ми давно домовилися з Владом, якщо загине хтось із нас, то інший піклуватиметься про його родину. Влад дуже любив своїх дівчат, півтора роки після початку вторгнення практично не бачився із сім'єю і дуже засмучувався цим. Орендував квартиру відносно неподалік розташування підрозділу і нарешті почав частіше їх обіймати. Я близько знаю його дружину, часто грав із донькою. Тепер Владі немає і за них відповідаю я, обіцянку треба виконувати.

PS Владиславу Рикову присвоєно військове звання "полковник" (посмертно), поховали пілота на Алеї Слави у Вінниці – місті, в якому він ніколи не жив, але саме тут мріяв оселитися з родиною після перемоги... Побратими твердо вірять, що згодом здійсниться ще одна мрія Влада – про сильну та мирну Україну! І робитимуть для цього все можливе!

Анастасія Олехнович