Чому в СРСР заборонили кетчуп?

Читайте МН в Telegram: тільки важливі новини

Багато хто думає, що справжній кетчуп з’явився у нас тільки після падіння «залізної завіси». Вважається, що до цього радянські люди знали лише смак болгарського кетчупу. Його продавали у магазинах країни з кінця 1960-х і до 1990-х. Але це не так, оскільки ще 90 років тому у Радянському Союзі виробляли справжній кетчуп за американською технологією. Він стояв на полицях гастрономів країни, доки його не заборонили.

У СРСР кетчуп почали виробляти завдяки наркому харчової промисловості Анастасу Мікояну. Цей державний діяч подарував радянським дітям ескімо і налагодив виробництво ковбас, сосисок та продуктів глибокого заморожування. Нарком їздив до капіталістичних держав, у тому числі до США, щоб запозичити корисний досвід.

Під час відрядження до Сполучених Штатів він познайомився із кетчупом і вирішив налагодити його випуск у нас. Це було нескладно – помідорів у Радянському Союзі вистачало, а виробниче обладнання було нескладним. Єдиним постачальником соусу на вітчизняний ринок стало підприємство Головконсерв Мінхарчопрому СРСР.

Радянські громадяни, не розпещені нововведеннями, поставилися до кетчупу насторожено. Щоб продукт почали купувати, Головконсерв розгорнув масштабну та трохи дивну рекламну кампанію. У ній громадянам рекомендували додавати кетчуп скрізь, де тільки можна. Це були не тільки страви з м’яса, риби та борошна, а й овочеві салати і навіть солоний оселедець!

Кулінарна біблія радянської людини, «Книга про смачну та здорову їжу», у першому виданні за 1939 рік радила заправляти кетчупом борщі. Були там і такі екзотичні страви як «Баклажани, смажені з кетчупом» та «Рисова каша з кетчупом і сиром». Крім цього, довідник рекомендував змішувати кетчуп із майонезом.

Кетчуп у маси!

У середині 30-х років минулого століття реклама кетчупу була всюди. Радянським громадянам пояснювали, що червоний соус – продукт на основі томатного пюре з додаванням спецій. Деякі рекламні плакати розповідали про популярність продукту в Америці. І все це відбувалося в період, коли за поклоніння Заходу цілком можна було втратити свободу або навіть життя.

Ціна новинки була цілком демократичною. У 1936 і 1937 роках пляшка вагою 250 грамів коштувала 1 рубль 60 копійок, півлітрова пляшка – 2 рублі 25 копійок. Це тоді, коли кілограм сосисок можна було придбати за 9-10 рублів. Як бачимо, у продажу можна було зустріти лише великі ємності соусу. Це було потрібно для того, щоб громадяни вживали його якомога більше і швидше звикали.

Як соус потрапив у опалу

До 1939 року мешканці Радянського Союзу вже не цуралися кетчупу, хоча «народним» продуктом він не став. Але з початком війни виробництво соусу зупинили. А після війни було якось не до кетчупів, а може обладнання почали використовувати з іншою метою. У 1948 році в країні почалася боротьба з космополітами, а над планетою повисла загроза Третьої світової війни.

Сполучені Штати з друга та військового союзника перетворилися на потенційного супротивника, а потім і зовсім на ворога. У такому разі і мови не могло бути про те, щоб пропонувати громадянам продукти американського походження. У виданні «Книги про смачну та здорову їжу» 1952 року ви не знайдете навіть згадки про кетчуп. Більш того, сам термін «кетчуп» перестали використовувати.

Незабаром у продажу з’явилися томатні соуси «Південний», «Краснодарський», «Гострий». Вони, як правило, вирізнялися більш густою консистенцією, ніж у кетчупу. Щоправда, дуже великою популярністю у радянських споживачів ці соуси не користувалися. У 1960-х роках в СРСР почали завозити болгарський кетчуп, який у 1980-х в епоху Перебудови став дефіцитом. І лише на початку 1990-х на полицях магазинів почали з’являтися якісні імпортні кетчупи, зокрема і американського виробництва.