Чому українські Су-27 стоять просто неба, а не в укриттях

Коментарi:

Про що говорить удар ворога по аеродрому під Миргородом і чому укриття – це ще не найбільша проблема

Ворог опублікував відео з ударом по аеродрому під Миргородом, яке було знято з дрона і на якому зафіксовано використання касетної балістичної ракети від ОТРК "Искандер".

Одразу зазначимо, що попри заявлені ворогом втрати, у реальності ситуація дещо інша. Зокрема деякі з машин на відео, з огляду супутникові знімки, вже давно у нельотному стані, бо не змінювали своє положення дуже значний час.

Але у суспільстві з'явилось одразу декілька питань, серед яких – чому українські літаки не були в укриттях, а стояли просто неба. А відповідь на це питання доволі проста – їх немає.

Читайте МН в Telegram: тільки важливі новини

При цьому ця ситуація існує не з 2022, 2014 та навіть не з 1991 року, а з 80-х років. Справа в тому, що захисні споруди – арочні укриття, у СРСР активно будувались у 60-70-х роках під ті літаки, які тоді існували та розроблялись. А це були МиГ-21, Су-7, Су-17, МиГ-23 та МиГ-27 – доволі малі за розмірами машини. При цьому у МиГ-23/27 ще й була зміна стріловидність крила з мінімальним розмахом 7,78 метра.

Саме тому самим масовими були арочні укриття типу 2А13 розміром 12,9х28 метра. Вони мали товщину стін у 60 см і можуть захистити не лише від касетних боєприпасів, а навіть від близьких розривів фугасних бомб. І через вартість будували їх лише у прикордонних військових округах, а не по всьому СРСР.

Але вже у 70-х роках з'явився МиГ-25 з розмахом крила 14 метрів, для якого стандартні укриття вже не підходили. З 1982 року почав постачатися МиГ-29, який з розмахом крила у 11,36 метра влазив в укриття 2А13 лише зі "скрипом" і щоб його не пошкодити на деяких аеродромах використовували рейки-направляючі. Але частіше, щоб не ризикувати та не нести відповідальність за пошкоджений літак – зберігали просто неба.

Без даху над головою залишився і Су-27 з розмахом крила 15 метрів, який почав надходити з 1985 року. При цьому, попри плани побудувати укриття нового типу, у СРСР здійснити цього не змогли. Країну вже гойдало перед розпадом, тому укриття під нові літаки якщо і будували, то лише у гомеопатичній кількості.

Більше того, часом укриття були не від можливих ворожих ударів, а скоріше від негоди. І декілька таких укриттів є на авіабазі під Миргородом, точніше – були. Бо були знищені ворогом ще у перші дні війни.

Таким чином, арочних укриттів для Су-27, як мінімум на авіабазі під Миргородом, просто не існує. А причини, чому їх не побудували вже після 1991 року цілком відомі й не підлягають додатковим поясненням, бо значно більшою проблемою було не те, де ховати літаки, а взагалі на чому літати, чим заправляти машини та платити пілотам зарплатню.

Також варто зазначити, що проблему з укриттями для Су-27 не вирішили не лише у СРСР, а й у РФ, де літаки так само стоять просто неба. І все що є у ворога – лише на одному відносно прифронтовому аеродромі укриття від негоди.

Зрештою на фоні ситуації, коли Україна очікує F-16 залишається питання щодо забезпечення їх безпеки на землі. На фоні чого можливо зазначити, що розмах крила F-16 – 9,96 метра, тобто в теорії й з відповідними заходами у стандартне арочне укриття 2А13 він має увійти.

Але це звісно лише частина проблеми, бо більш критичним є те, що ворожий дрон міг на глибині понад 150 км вести не просто розвідку, а й передачу відео у режимі онлайн. А також те, що про цей БПЛА було відомо, але збити чи завадити йому були не в стані. Хоча, як здається, практика із Як-52, екіпаж якого у прямому сенсі вже настріляв з десяток російських розвідувальних БПЛА, потребує поширення.