Жодна книга чи фільм про жахіття минулих воєн не покаже, через яке пекло проходять українські піхотинці сьогодні
Російські війська у травні розпочали наступ у прикордонних районах Харківської області. ЗСУ вдалося зупинити російський наступ під Харковом, але на інших ділянках стримати війська РФ поки що не виходить.
Читайте МН в Telegram : тільки важливі новини
Українському фотографу Костянтину Ліберову вдалося побувати з бійцями 3-ї окремої штурмової бригади ЗСУ «на нулі» безпосередньо на передовій. Ось знімки, які він зробив, із коментарями автора.
«Захід на позиції та вихід з них — тільки вночі, йти пішки та бігом у повній темряві 5-9 кілометрів в один бік, залежно від ситуації, у повній амуніції, з боєкомплектом та провізією», — пише Ліберов у своїй інстаграмі
***
«Прострілюється все з усього, КАБи (керовані авіаційні бомби, тут і далі — прим. „Медузи“), ПТУР (протитанкова керована ракета), артилерія, дрони супротивника бачать кожен крок. На під'їзді до позицій нашу машину намагається упіймати ПТУР. FPV постійно висить над окопами, очікуючи, що ви зробите помилку і видасте себе»
***
«Спека. Тут вона відчувається зовсім інакше навіть у тіні тієї маленької тісної нірки, у якій не розігнутися, що служить вам притулком та укриттям. Як же хочеться скинути з себе той клятий бронь (бронежилет), скинути з себе все. Але дванадцять поспіль прольотів ствольної артилерії по сусідній позиції, що за двісті метрів від вас — переконливіше за тепловий удар. Сонце тебе не вб'є (хіба?), а уламок може», — розповідає Ліберов.
***
«Ти чуєш їх надто близько, навіть бачиш у маленький отвір між перекриттям, але нічого не можеш зробити. Тож ти сидиш, сидиш і просто сподіваєшся, що тебе не дістануть сьогодні, тобі пощастить сьогодні», — пише фотограф
***
«Запах. Пот та смерть. Тут усюди прикопані ворожі тіла. Ніхто не ризикуватиме гнати техніку, щоб вивезти їх. Тож хлопці просто самостійно присипають їхньою землею, щоб можна було дихати», — згадує Ліберов.
***
«Жодна книга чи фільм про жахіття минулих війн не покаже вам, через яке пекло проходять українські піхотинці сьогодні. Щонайменше тоді не було дронів, які бачать кожен твій крок і переслідуватимуть до останнього. Це життя в умовах постійної напруги, що не стихає навіть під час уривчастого тривожного сну»