Бій після війни – в знищену росіянами Любомирівку повертається життя. Фоторепортаж

Любомирівка – одне з сотень сіл Миколаївщини, що сховане на причорноморській рівнині. Тут гуляють південні вітри, наливається золотом пшеничне колосся. Чистенькі вулиці, невеличкі і охайні будинки. В спеку в дворах можна сховатися під шатами дерев. Зранку дітлахи поспішають до школи, увечері в будинок культури йдуть на концерт. На свята – в церкві служба Божа. Любомирівка – рідна оселя шести сотень людей. Старожили пам’ятають часи, коли село після Другої світової носило назву Червоний Прапор, а місцеві йшли в радгосп на роботу з однойменною назвою. Непрості були часи, але мирні. І все це життя обірвалося взимку 22-го року.

Читайте НН в Telegram: только важные новости

Окупанти Любомирівку остерігалися

Загалом, вся Шевченківська громада, куди входить Любомирівка, за час війни перетворилися на руїни. Понівечено дві з половиною тисяч хат! У сусідніх Тернових Подах взагалі каменя на камені не залишилося. Вціліло три двори. А територія біля Любомирівки за девять місяців бойових дій сім разів переходила з рук в руки. Росіяни по селу гатили касетними снарядами та фосфорними боєприпасами, працювали танки, артилерія. Вночі село світилося зловіщими феєрверками. На вулиці Степовій горіло все довкола. Після таких обстрілів вогонь не погасиш, поки все не вигорить, адже разом вогонь розносить удушливі й отруйні гази.

Місцеві кажуть, що російські війська в село зайти не наважувалися, ховалися десь у посадках. Звідти їх ЗСУ вибили, але біди окупанти накоїли чимало. Село стало безлюдним. Від середньої школи не залишилося навіть стін, немає будинку культури. Золочений купол-маківку церкви Святих Кузьми і Дем’яна довелося зняти. Він і храмова дзвіниця посічені касетною шрапнеллю. Дорога до храму поросла травою, а під парканом у бур’яні я помітив осколок снаряду. Правити службу в церкві нікому, адже святий отець зняв ризу, взяв у руки автомат і пішов воювати. На околиці ще й досі іржаві залишки знищеної ворожої бронетехніки. Тут окупантам наші дали добрячих чортів!

Село постраждало, але не здалося. Люди повертаються. Хто з Миколаєва і Одеси, а хто з Європи – Румунії, Польщі... Сільський староста Наталя Чепік розповіла, що в Любомирівці нині вже понад двісті чоловік. Але ще дуже важко і небезпечно. Територія усіяна нерозірваними боєприпасами. Вона залишається однією з «найзасміченіших» в прифронтовій Миколаївщині. Торік сталося кілька жахливих підривів на городі, в саду. Поранення отримали підліток, під час польових робіт на міну наїхав і підірвався трактор. А нещодавно на жінка натрапила в полі на гранатомет. Тож сапери ще довго будуть обстежувати територію.

З миколаївськими волонтерами

До Любомирівки надходить допомога. Везуть хліб і продукти харчування. Почали відновлювати зв’язок та інтернет. Двічі на тиждень приїздить автофургон «Укрпошти» з бандеролями, листами, газетами, пенсіями, предметами першої необхідності. В сільраді на підвіконні – спецвипуск «Миколаївських новин».

Того дня в його приміщенні було особливо велелюдно. Ще зранку сільский дзвін сповістив загальний збір. Приїхали волонтери гуманітарного штабу «Центру підтримки бізнесу та економічного розвитку» із Миколаєва. Їх тут добре знають. Цього разу вони навідалися з новою програмою від Міжнародної організації з міграції IOM – UN Migration.
Поїздка саме співпала з Конференцією з питань відновлення України у Берліні, на якій МОМ та 14 країн взяли на себе зобов'язання з новою силою підтримувати відновлення, відбудову та українські реформи. І всі ці глобальні зобов’язання пов’язані з конкретною допомогою розпочинаються в ось таких невеличких селах як Любомирівка.

Джерело допомоги деокупованим громадам потрохи пересихає, але в Миколаєві є організація , що продовжує працювати на повну потужність.

«Ми допомогли медикам з новими автівками. Забезпечили Станіславську громаду мобільним комплексом з очищення води. Опікувалися агробізнесом і екологічною ситуацією довкола водогону Дніпро-Миколаїв. Зроблено багато корисного для територіальних громад. Але підтримка наших хліборобів і тваринників посідає особливе місце», – розповідає керівник Миколаївського центру підтримки бізнесу Артем Ващиленко.

Волонтери гуманітарного штабу довели свою дієздатність і спроможність виконувати надзвичайно відповідальні завдання в різних соціальних та економічних сферах.

Волонтер Ігор розповів , що любомирівцям допоможуть з предметами першої необхідності. Це матраци, постільна білизна, спальні мішки, набір посуду, сонячні лампи. Але спочатку разом із працівниками сільради і старостою реєструють бажаючих і визначають кому, що і в якій кількості передати. Подібний досвід у волонтерів чималий, вони вже об’їздили чимало постраждалих сіл Миколаївської та Херсонської областей. Тож вся процедура зайняла небагато часу – працювали чітко, злагоджено і загалом поспілкувалися з усіма, хто потребує допомоги.

Рани війни

«В наших помешканнях знищено майже все. Холодильники, мотоцикли , пральні машини перетворилися на металобрухт. Особливо важко людям поважного віку. Маєтки розбиті, а повертатися до мирного життя потрібно. Така допомога вкрай важлива, через війну ми опинилися в фінансовій скруті. А час для відновлення складний», – каже місцевий мешканець Олександр.

Ми залишали село сумом і сподіванням. Поруч з нашою волонтерською автівкою котив велосипед хлопчина з сумними очима. Його батько на війні поліг смертю героя. А біля сільради в оточенні жіночок стояла мама морпіха, який захищав Маріуполь... Рани війни в Любомирівці ще не скоро зарубцюються...

“Ця публікація була створена за підтримки програми «Голоси України» (Voices of Ukraine). Програму реалізує Європейський центр свободи преси та медіа (European Centre for Press and Media Freedom) у партнерстві з The Fix Media Foundation. Програма є частиною Ініціативи Ганни Арендт (Hannah-Arendt-Initiative) і фінансується Федеральним міністерством закордонних справ Німеччини (German Federal Foreign Office). Програма «Голоси України» (Voices of Ukraine) не впливає на редакційну політику, а даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією.”